Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» проводить міжнародні наукові конференції, видає наукову літературу (монографії, науковий журнал, підручники, навчальні посібники, збірки документів й спогадів та ін.), координує та здійснює важливі дослідницькі проекти.

Однією з найважливіших тем наукових досліджень Інституту «Ткума» є подвиг Праведників народів світу, які рятували євреїв від нацистського геноциду, ризикуючи власним життям та життям своїх рідних.

У 2014 р. Інститут «Ткума» проводив Міжнародну науково-практичну конференцію, присвячену Праведникам народів світу. В ній прийняли участь відомі історики, філософи, соціологи, громадські діячі з багатьох країн світу: Білорусі, Вірменії, Грузії, Ізраїлю, Канади, Німеччини, Польщі, США.

Важливе місце в наукових дослідженнях Інституту займає також вивчення механізму нацистського «остаточного вирішення єврейського питання» на території окупованої України, проблематика міжнаціональних відносин в період Другої світової війни, опір Голокосту та ін.

Серед наукових публікацій, виданих у першій половині 2015 р. Інститутом «Ткума»: черговий випуск наукового журналу «Проблеми вивчення Голокосту», збірка спогадів «Відродження пам’яті», збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Праведники світу та інші рятівники у час Голокосту: приклад України у порівняльному контексті», збірка фотографій та документів «Нацистський «новий порядок» в містах України» та ін. Заплановано також видання монографій з історії Голокосту в Україні, феномену Праведників народів світу, наукові дослідження з регіональних аспектів Голокосту.

Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» плідно співпрацює з науковими, музейними, архівними інституціями України, а також Австрії, Білорусі, Ізраїлю, Канади, Молдови, Німеччини, Польщі, Росії, США, Швеції та інших країн.


 

79-років тому практично із початком німецько-радянської війни нацистська політика переслідування євреїв Європи кардинально змінилася. У літні дні 1941 р. спершу епізодично, але невдовзі систематично та диявольськи методично, розпочалася реалізація нацистського догмату про необхідність ліквідації «єврейської загрози». Тисячі людей стали жертвами антиєврейських погромів, вбивств та принижень на вулицях великих міст, віддалених містечок та сіл. Згодом елементом буденності нацистського «нового порядку» стали сплановані масові розстріли на околицях міст, у ярах та протитанкових ровах.

Дотепер ми не знаємо поіменно усіх жертв нацистського геноциду. Мабуть, абсолютно точно ніколи не дізнаємось. Десятиліття контрольованої амнезії «по-радянськи» сприяли руйнуванню родинної та суспільної пам’яті про трагедію Голокосту, приховуванню травм минулого. На місцях масових розстрілів будувалися стадіони та житлові квартали, організовувались виробництва чи просто звалища, у будівлях божниць і храмів – облаштовувались спортивні зали та склади.

Очевидно, ми не в змозі запобігти трагедіям, що вже стали фактом минулого. Проте можемо протистояти, здавалось би, невідворотному забуттю жертв. Адже воно, по суті, є повторним та, можливо, остаточним вбивством. Врешті, ми, незалежно від конфесійної чи етнічної приналежності, можемо виявити шану до тих, хто був частиною цієї країни перед нами і чиїми нащадками на цій землі ми є.

Пропонуємо Вашій увазі повідомлення Тетяни Федорів – історикині, громадської діячки, дослідниці історії євреїв Східної Галичини. Текст стосується одного з місць трагедій періоду Голокосту в рідному для авторки місті Збаражі. Місця невиправдано забутого та вилученого з суспільної пам’яті навіть зараз, через майже тридцять років після руйнування радянської імперії. Сподіваємось, що це лише початок на шляху до належного вшанування наших співвітчизників єврейського походження – мешканців Збаража, вбитих нацистами на початку липня 1941 р.

Єгор Врадій

«Паркан непам’яті»

У Збаражі на Тернопільщині збереглося багато пам’яток, пов’язаних із чисельною єврейською громадою, що на початку ХХ ст. становила третину населення міста. Як подає у своєму путівнику Генрик Шляський, станом на 1934 рік у Збаражі проживало 2598 євреїв[1]. Відомо, що під час ІІ світової війни кількість зросла до 5000. У місто прибули втікачі із Західної Польщі, а також переселені євреї зі Скалата, Гримайлова та Підволочиська[2].

За часів нацистської окупації у Збаражі в рамках операції «Рейнгард» було проведено шість акцій масового вбивства єврейського населення міста. Як наслідок, після війни, з єврейської громади міста вціліло лише близько 60-70 осіб[3].

Мовчазними свідками трагічних подій, які мали місце у Збаражі майже 80 років тому, є дві братські могили. Одна з них розташована на території нафтобази. В ній поховано понад дві тисячі розстріляних євреїв; інша – поблизу міського стадіону, де лежать тіла ще дев’ятнадцятьох жертв нацистської політики знищення. Проте, на території Збаража є ще одне братське поховання – неозначене, недосліджене і, як наслідок, практично незнане ані мешканцями, ані гостями сучасного Збаража.

Марек Шмаюк згадує, що 2-го липня 1941 р. о 4-ій годині по полудні до міста увійшли німці. 4-го ж липня до міста прибули есесівці, які відразу спалили синагогу і розпочали вбивства євреїв[4]. Інший очевидець подій – Іцхок Лільєн, – подає відомості про підпал синагоги, а також про вбивство цього ж дня 20 євреїв[5]. Про вбивство 22 євреїв біля синагоги з початком окупації Збаража згадує також мешканець міста – Леопольд Бєдер[6].

Очевидець подій Якуб Літтнер у книзі «Моя дорога крізь ніч» називає день 4 липня – «чорною п’ятницею». Вже на світанку у місті з’явилися німецькі військовослужбовці в чорній уніформі. Автору спогадів тоді видалося, що чоловіки у чорному – це «грабарі» [копачі могил – Т.Ф.], а чорні авто, в яких вони прибули – «домовини на колесах». Якуб Літтнер пише, що вже «перед полуднем розігрався пролог нашої трагедії. Підпалено обидві синагоги, потім настала наша ніч св. Варфоломія. Грабунок, вбивство і ґвалт впали на нас, наче руйнівний град. Не оминули жодного єврейського помешкання. А це був тільки початок…»[7]

У пам’яті Якуба Літтнера закарбувалося вбивство сусіда, місцевого торговця збіжжям Гіндеса. Чоловік був позбавлений життя перед вхідними дверима власного дому. Лише наступного дня тіло вбитого, як і тіла інших жертв, поховали перед спаленою синагогою.

Відомості про поховання на території синагоги містяться також у Меморіальній Книзі Збаража. Зокрема зазначено, що негайно після вступу до міста німці вбили кількох євреїв, які, на своє нещастя, перебували на вулиці. Серед них був вже згаданий Маєр Гіндес та його дружина, Аарон Кляр, Йосеф Сеґаль, Ісраель Зоммерштайн та ін. Перелякані спонтанністю насилля, єврейські мешканці вирішили поховати жертв не на віддаленому від центра єврейському кладовищі, а на близькому до місця трагедії подвір’ї Великої синагоги[8]. Цей же факт згадував у приватній розмові з авторкою колишній мешканець Збаража Йоель Волковіч Дрорі, який зараз проживає у місті Рамат-Їшаї (Ізраїль).

На відміну від двох інших масових поховань жодних спроб дослідити територію синагоги так і не було проведено. І це попри наявність численних свідчень!

На жаль, сьогодні місце ймовірного поховання єврейських мешканців Збаража, а також будівля колишньої синагоги недоступні ані звичайним людям, ані дослідникам. Територія вже неодноразово змінила призначення, форму власності та й самих власників. Попри брак публічної інформації про нинішнього розпорядника будівлею, вона, як і місце поховання, оточена парканом, що унеможливлює доступ містян до важливого елементу культурної спадщини свого міста. З цією прикрою ситуацією стикаються не лише місцеві мешканці, але й вихідці зі Збаража, які через багато-багато років повертаються до міста свого дитинства та юності. На жаль, саме цей «паркан непам’яті», формує у них несправедливе враження про моє рідне місто та людей, які в ньому мешкають, як тих, кому байдужа власна історія, пам’ять та біль своїх сусідів.

Хочу вірити, що до наступного 2021 р. – часу 80-их роковин трагедії євреїв Збаража, громада міста за сприяння міської влади, зможе подолати усі об’єктивні та суб’єктивні перепони та належним чином вшанувати пам’ять мешканців нашого міста – затишної домівки багатьох поколінь українців різного етнічного походження та релігійної приналежності.

Тетяна Федорів

 


[1] Henryk Ślaski, Zbaraż w przeszłości i teraźniejszości. Opis historyczno-krajoznawczy powiatu z 14 ilustracjami, Tarnopol 1934, с. 38-39.

[2] Збаражчина. Збірник статей, матеріалів і споминів. Редактор Проф. д-р Володимир Жила. Наукове Товариство ім.. Т. Шевченка. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1980, Т. 1, 733 с. (Український Архів, том ХХХ), с. 132.

[3] Szmajuk Marek, Relacje. Zeznania ocalałych Żydów, Sygnatura 301/2571, Archiwum ŻIH, с. 1.

[4] Там само.

[5] Liljen Icchok, Relacje. Zeznania ocalałych Żydów, Sygnatura 301/3554, Archiwum ŻIH, с. 1.

[6] Bieder Leopold, Relacje. Zeznania ocalałych Żydów, Sygnatura 301/1045, Archiwum ŻIH, с. 1.  

[7] Jakob Littner, Moja droga przez noc, tł. i oprac. Maria Skalska, Warszawa 2014, с. 41-42.

[8] Sefer Zbaraz. Zbaraz: the Zbaraz Memorial Book, red. Mosze Sommerstein, Tel Aviv 1983, s. 178, nlb. 1, 45, il. https://ia801902.us.archive.org/0/items/nybc314121/nybc314121.pdf(24.01.2018), с. 39.

View the embedded image gallery online at:
http://tkuma.dp.ua/ua/nauka#sigProIda6544318ac

12–13 грудня у Берліні проходив науковий семінар «Козацький міф у Східній Європі у 19-му, 20-му і 21-му століттях». Головним ініціатором проведення цієї наукової конференції, що відбулася за сприяння Форуму Трансрегіональних Студій та провідного українознавчого центру Німеччини PrismaUkraїna, виступив д-р Денис Шаталов – керівник наукового відділу Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», дослідник явища «козацького міфу» у суспільній думці України та Східної Європи загалом.

5-6 грудня у ДНІМ ім. Д. Яворницького проходила науково-практична конференція «Сучасний музей як джерело формування ідентичностей» з нагоди 170-ліття Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького.

05 вересня у Дніпрі розпочалась П’ята щорічна конференція Німецько-Української Історичної Комісії «Спогади про Другу світову війну в Німеччині та Україні після 1945 року», організована спільно з Українським інститутом вивчення Голокосту «Ткума».

Робота конференції розпочалася із пленарного засідання. Вітальні слова на відкриті заходу пролунали з вуст видатних істориків, проф. Ярослава Грицака (Львів) та проф. Мартіна Шульце Весселя (Мюнхен). Під час роботи першої секції «Формування та реформування спогадів про Другу світову війну» із доповідями Надія Гончаренко («Зміни в наративах про війну в і поза українськими підручниками історії: від «Велика Вітчизняна Війна» до «Український вимір Другої світової війни»»), д-р Олександр Гриценко («“Декомунізовано”. Офіційний дискурс Другої світової війни в Україні. Основні мотиви, ключові повідомлення, способи отримання»).

04 травня 2019 р. в Українському музеї (Нью-Йорк, США) відбулася наукова конференція «Соборність. Вшановуючи 100-річчя Великого возз’єднання Українських земель» (“ ‘Sobornist’ Commemorating the 100th Anniversary of the ‘Great Re-Unification’ of Ukrainian Lands”). Конференція відбулася у межах серії заходів «Українські історичні зустрічі» (Ukrainian Historical Encounters Series) головними ініціаторами та організаторами якої виступили Центр відносин США-Україна (Center for US – Ukraine Relations), Український конгресовий комітет Америки (Ukrainian Congress Committee of America), Українських Гарвардських студій та ін.

2016 logo romu for inetПроект «Трагедія ромського народу та пам’ять про неї в Україні, Молдові, Польщі та Німеччині» передбачає наукове дослідження історії Пораймосу в Україні та Молдові, а також створення і презентацію, як результату, мобільної виставки в Україні, Молдові, Німеччині та Польщі та експозиції у Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» в Дніпрі.

Дослідження, окрім безпосередньо збору та обробки інформації про Пораймос, передбачає розробку методології, яка дозволить розповісти про трагедію науково за змістом та яскраво і наочно за формою.

Актуальність проекту полягає в тому, що тема Пораймосу майже не розкривається під час викладання шкільних та університетських курсів; вона фактично відсутня і в медіапросторі, тому широкі верстви населення часто взагалі не знають про цей геноцид.

Головною метою проекту є поширення знань в Україні, Польщі, Молдові та Німеччині про нацистські злочини часів Другої світової війни та сприянні на цьому прикладі посиленню атмосфери толерантності в суспільстві.

Результати проекту:

  • прирощення фактографічних знань про геноцид ромського народу та привернення уваги до цієї проблеми науковців, суспільних діячів;
  • створення мобільної експозиції «Трагедія ромського народу: минуле та сучасність»;
  • подальша музеєфікація отриманих знань у вигляді створення відповідної експозиції, яка присвячена Пораймосу в Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні».

Створення як постійної, так і пересувної експозиції, присвяченої Пораймосу, дозволить поширювати знання про цю трагедію серед широких мас населення та стане потужним інфоповодом для привернення уваги ЗМІ до цього питання та питання міжнаціональної толерантності. Планується подальше використання результатів наукових досліджень в освітніх, культурних та громадських програмах, націлених на створення атмосфери толерантності.

Нижче Ви можете ознайомитися з банерами до мобільної виставки:

Проект став можливим завдяки підтримці The International Holocaust Remembrance Alliance