УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ВИВЧЕННЯ ГОЛОКОСТУ «ТКУМА»

Що має робити вчитель чи вчителька під час відпустки? Правильно – готуватися до нового навчального року. Деякі люди, які стикалися зі школою лише, як учні, або батьки учнів, дотепер переймаються тривалістю учительського відпочинку. Утім, лише одиниці задумуються, що й у літні дні (а іноді й ночі), окремі вчителі продовжують працювати. Разом з цим, будь-яка праця приємніша та продуктивніша, якщо виконуєш її у колі однодумців. Спробою поєднати приємне із корисним, вчителів-практиків з академічними науковцями, а також обмінятися думками та ідеями є Літні студії для вчителів історії від Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».

Сюжет, пов'язаний із виникненням цього насправді унікального проєкту заслуговує окремого подкасту, книги, або, можливо, й фільму. Важко назвати день і час, коли словосполучення «Літні студії» набули змісту. Проте можна точно вказати на Ірину Піскарьову, керівницю освітніх програм Інституту «Ткума» та д-ра Ігоря Щупака, директора Інституту «Ткума», Заслуженого працівника освіти України як авторів цієї ідеї об’єднати обдарованих вчителів з різних регіонів України і таким чином розширити коло знайомств тих, хто бажає розвиватися і ставати кращим у нелегкій професійній діяльності вчителя історії. Вперше «Літні студії» відбулися у липні 2016 р. у Луцьку та Шацьку. Цього року відбулося своєрідне повернення на Волинь, адже місцем проведення всеукраїнського педагогічного семінару було м. Рівне. Протягом чотирьох днів понад 50 вчителів (у тому числі й майбутніх) з різних областей України брали участь у різноманітних активностях, які об’єднували лекції-презентації, практикуми й музейні й екскурсійні заняття, а також дискусії щодо методичних розробок. У перший день «Літніх студій» відбулася інтеграційна зустріч, модератором якої виступила Ірина Піскарьова. Завдяки її педагогічному й людському хисту, а головне дару переконання – люди, які вперше побачили одне одного, вже за годину могли оповісти про смакові уподобання й подробиці особистого життя одне одного.

Наступний день (15 липня) можна умовно означити як академічний. Під час нього учасники проєкту спільно із лекторами-презентерами обговорювали питання складного й суперечливого ХХ ст., невивчені уроки якого людство, на жаль, продовжує долати у столітті ХХІ. Століття світових воєн, геноцидів та небаченої жорстокості залишило глибокий слід у долях окремих людей, спільнот й країн. Д-р Ігор Щупак під час своєї лекції наочно продемонстрував важливість вивчення, а для вчителів – творчого нешаблонного викладання, історії Голокосту – «ідеального геноциду» (за висловом проф. Ярослава Грицака), який фактично поєднав у собі усі можливі елементи людської жорстокості проти представників окремої спільноти. Геноциди були й до Голокосту (у т.ч. й сумнозвісний Геноцид вірмен у Османській імперії). Утім, саме сплановане, планомірне й тотальне убивство євреїв Європи у очах багатьох дослідників має універсальний характер. Досліджуючи й розуміючи Голокост, механізми цього геноциду, можна краще й глибше зрозуміти зміст й перебіг інших трагічних подій ХХ ст. – згадуваного Геноциду вірмен, Голодомору 1932-1933 рр., геноциду киримли тощо.

Лекція д-ра Петра Долганова, доцента Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, наукового співробітника Центру сучасної історії імені Миколи г була побудована на результатах його дослідження Голокосту у межах окремого міста – Здолбунова. Прикметно, що П. Долганову не лише вдалося підготувати блискучу наукову працю, але й надати їй важливого практичного значення. На основі вказаного дослідження у Здолбунівському краєзнавчому музеї імені Олега Тищенка була створена окрема експозиція, присвячена геноциду євреїв. Таким чином було вшановано пам'ять жертв нацистського терору, а також відновлено імена тих, хто із ризиком для життя своїх близьких намагався врятувати гнаних євреїв – Рятівників й Праведників народів світу різного етнічного походження (українців, поляків, німців і чехів) та віросповідання.

Єврейській історії Мізоча – ще одного населеного пункту Західної Волині було присвячено заняття д-ра Романа Михальчука, професора кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету. Д-р Михальчук увів у науковий обіг величезну кількість джерел, пов’язаних із життям єврейської громади цього містечка у ХІХ – першій третині ХХ ст., а також перебігом Голокосту у ньому і спробами меморіалізації геноциду по Другій світовій війні. Результатом роботи дослідника є десятки публікацій та окрема книга, в якій він узагальнив історію Голокосту у Мізочі.

Яким чином пам'ять про Голокост транслювалася крізь покоління за умов прискіпливого радянського ідеологічного контролю за минулим? Чи існували проєкти підпільної меморіалізації та хто за ними стояв? Цьому був присвячений виступ д-ра Єгора Врадія, заступника директора з наукової роботи Інституту «Ткума», молодшого наукового співробітника Центру сучасної історії імені М. Гаєвого Українського католицького університету. Фактично лекція науковця була презентацією масштабного проєкту щодо вивчення пам’яті про Голокост у 1940-х – 1980-х рр. Його результати можуть бути помічними у розумінні того, як зберігалася й транслювалася пам'ять про інші злочини тоталітарних режимів ХХ ст.

Всебічне осягнення значення кожного масштабного явища минулого неможливе без, як мінімум, двох передумов: здатності міждисциплінарного підходу до вивчення минулого та розуміння того, як історичні події відбувалися у житті окремої людини. Лекція блискучого літературознавця, письменника і перекладача проф. Ярослава Поліщука, керівника кафедри україністики Університету імені Адама Міцкевича (Познань, Польща) була присвячена постаті Зузанни Ґінчанки (1917-1944) – обдарованої поетеси єврейського походження, народженої в Україні. Проф. Поліщук не лише розповів про малознані обставини життя З. Ґінчанки (у т.ч. за умов нацистського панування), але й показав, як передбачення майбутнього відбивалося у творчості цієї беззаперечно талановитої особистості. Варто підкреслити, що саме Я. Поліщук є автором перекладу творів поетеси на українську.

Завершення Другої світової війни для багатьох людей на теренах нашої країни було пов’язане із надіями на лібералізацію та відносний відхід від жахіття окупації й терору. Проте повоєнні роки, на жаль, перекреслили ці сподівання. Посилення державного антисемітизму, «боротьба із буржуазним націоналізмом» – репресивні кампанії, внаслідок яких було зламані долі тисяч людей, у тому числі й. тих, кому дивом вдалося вижити у лещатах нацистського режиму. Презентація д-ра Лесі Бондарук, головної спеціалістки Українського інституту національної пам’яті, була присвячена історії життя та боротьби євреїв – радянських політв’язнів. Багато із них дивом вижили під час Голокосту, втратили рідних. Проте й після вигнання нацистів були змушені пройти випробування радянської несвободи. Попри відстань у часі їхні вчинки та здатність до спротиву дотепер дивують нас, сучасників.

Бурю емоцій викликав мовний практикум Олександра Черкаса, викладача Національного університету оборони України, учителя української мови і літератури Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Здавалось би філологічне заняття, але наскільки важливим речам воно було присвячене. Зокрема – мові пам’яті та тому, якими словами ми послуговуємось коли говоримо про минуле, у тому числі й сенситивні аспекти нашої історії. Разом з інтерактивним підходом та енергією спікера практикум викликав надзвичайний інтерес в учасників. Адже те, як ми говоримо багато у чому визначає те, як нас розумітимуть й наскільки переконливими ми є.

Тож, це історія лише двох днів «Літніх студій». А попереду – оповідь про практичну частину цього всеукраїнського заходу. Тож, незабаром чекайте на продовження.