Хронологічно останньою та водночас головною подією другого дня ХХХ за ліком Lviv Book Forum стала Церемонія вручення літературної премії «Зустріч», що відбулась 05 жовтня. Премія покликана спиратися на спільний багатовіковий досвід українців і євреїв, що знайшов вираження в художній літературі і літературі нонфікшн. Відзнака присуджується щорічно за найвпливовіший твір художньої та документальної літератури (почергово), що сприяє українсько-єврейському порозумінню, допомагаючи зміцнити позиції України як багатоетнічного суспільства й втілюючи девіз «Наші історії неповні одна без одної».
Ініціатива заснування Премії «Зустріч», а також її реалізація відбувається за всебічної підтримки ініціативи Українсько-Єврейська Зустріч (Ukrainian-Jewish Encounter, UJE) (Україна-Канада).
У 2023 р. головною премією було відзначено роман Софії Андрухович «Амадока». Книга побачила читача ще у 2020 р., проте й по спливу трьох років твір залишається у топі культурологічних оглядів.
Учасниками церемонії нагородження були членкині журі, які протягом року виконали титанічну та копітку роботу щодо відбору творів, що почергово формували довгий та короткий список претендентів на перемогу – Ольга Муха, авторка, філософиня, менеджерка культури та експертка з міжнародної культури та захисту прав людини (Україна/Велика Британія), Оксана Форостина, видавчиня, редакторка, перекладачка, членкиня Українського ПЕН; д-р Ігор Щупак, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», член Ради директорів UJE; Наталія Федущак, директорка з комунікацій UJE, одна з ініціаторів появи премії «Зустріч»; Мар’яна Савка, головна редакторка «Видавництва Старого Лева», в якому було опубліковано роман «Амадока», а також ще кілька творів, які цього року претендували на перемогу, та, безумовно, сама авторка – письменниця Софія Андрухович.
Окрім власне відзначення премією переможців усі присутні отримали унікальну можливість – першими почути ще не опублікований есей Софії Андрухович, присвячений Бучачу – місту, що не лише є одним із центральних місць, де розгортаються події «Амадоки», але й своєрідним уособленням пам’яті про співжиття українців та євреїв. Пам’яті травматичної, пов’язаної із багатьма трагедіями, що випали на долю його мешканців у буремному ХХ столітті – двома світовими війнами, погромами та як кульмінацією – катастрофою Голокосту. Відчувати біль сусіда та пам’ятати про нього як про свій власний, не втрачати здатності співпереживати та бути милосердним і дієвим у своєму милосерді – цінності, що ніколи не втрачатимуть своєї актуальності для українців різного етнічного походження. Страхітливий досвід не залишається герметично закоркованим у минулому, він продовжує жити – спочатку у непромовленій вголос пам’яті безпосередніх учасників подій, а згодом – затамованому та почасти неусвідомленому очікуванні їхніх нащадків.
Про важливість не втрачати здатність співпереживати, відчувати біль інших нам нині щодня нагадують звістки про загибель українських Захисників та цивільних мешканців нашої країни. На жаль, вчорашній вечір не став винятком, адже саме напередодні урочистої події усім присутнім стало відомо про черговий страхітливий злочин росії – убивство 55 мешканців села Гроза на Харківщині… А після книжкової події – черговий злочин рф у самому Харкові…
Ми живемо не в книжковій історії. Та хоч зараз маємо усвідомити її уроки.
Текст – Єгор Врадій, Ігор Щупак
https://tkuma.dp.ua/ua/2015-02-17-11-50-31/novosti/3718-tseremon-ya-vruchennya-l-teraturnoji-prem-ji-zustr-ch-na-l-v-vs-komu-forum-vidavts-v#sigProId5f26b5ef22