Війна на Сході України змушує пристосовуватись до нових умов не лише жителів Донбасу, але і мешканців мирнихтериторій. І в цій принципово новій ситуації для країни, що за 23 роки незалежності не знала ані внутрішніх, ані зовнішніх збройних конфліктів, українці демонструють себе як активні діячі соціуму – кожен у міру своїх можливостей долучається до спільної справи єднання та встановлення миру. Це і добровольці у військах АТО, і учасники волонтерських рухів, і донори крові для поранених, і ті, хто просто сумлінно робить свою справу на благо своєї країни. Громадяни України відчули особисту відповідальність за майбутнє держави, а значить – і за своє власне.
Із перших днів Майдану Інститут «Ткума» долучився до тієї загальнонаціональної Революції Гідності, що сповідувала у першу чергу не «європейський спосіб життя», як то люблять закидати прорадянськи та проросійськи налаштовані громадяни, а загальнолюдські цінності. Саме тізагальнолюдські цінності і є головним уроком Голокосту та всієї історії, до усвідомлення яких, власне, і зводиться робота «Ткуми» протягом всього періоду її існування.
І зараз Інститут «Ткума» спільно з Музеєм «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» продовжують виконувати свою місію, проводячи просвітницькі семінари з історії (бо історичними міфами активно маніпулює антиукраїнська пропаганда); педагогічні семінари.
Співробітники та партнери, друзі «Ткуми» і Музею беруть активну участь у соціальних проектах по допомозі переселенцям, а також ініціюють власні.
Нові проекти вимагають нових умінь. У першу чергу, співробітники мають бути готовими до роботи з цією аудиторією – людьми, які багато (а може і багатьох) втратили, і думки яких можуть не збігатися із позицією освітян.
Саме тому, 28 серпня співробітники Інституту «Ткума» та Музею опановували психологічне підґрунтя роботи із переселенцями. До участів семінарі долучились також працівники державних служб міста та журналісти. Про те, як треба працювати і просто спілкуватись в побуті із переселенцями з Донбасу, уникаючи сутичок та агресії, розповіла Людмила Козіна, заступник директора Музея Голокосту з психолого-педагогічної роботи, практичний психолог. Вона запевняє, що розпочинати роботу з цією категорією людей можна лише тоді, коли будуть задоволені «нижчі сходинки» потреб за пірамідою Маслоу, перша з яких – їжа, житло, одяг; наступна – безпека. І якщо про перше більш-менш може подбати державна служба допомоги переселенцям та волонтерські рухи, то із другим дещо важче – адже великий відсоток мешканців Сходу України змінюють місце проживання за принципом «куди легше вибратись», при цьому часто сприймаючи нове оточення як ворогів, винних у війні, тих, що знищили їх минуле життя і, як наслідок – «винних їм у всьому».
Людмила Козіна підтверджує: «У багатьох переселенців є комплекс жертви, про яку мають дбати і допомагати. Тому варто дати їм відчути особисту відповідальність за рівень життя своєї родини на новому місці». Також, на думку психолога, адаптації сприяє людське співчуття, і – що дуже важливо – залучення самих переселенців до волонтерських рухів, де вони зможуть допомагати своїм землякам.
Що стосується безпосередньої просвітницької роботи з переселенцями, формулою успіху Людмила Козіна бачить не нав’язування власних ідей,а просто подання альтернативної думки. «Спроби переконати викличуть агресію та сліпу злість», – запевняє психолог. Проте дуже важливо дати цим людям вибір. Тривалий час вони перебували під тиском пропаганди, їхня позиція щодня підживлювалась новинними сюжетами. Тепер потрібен час для того, аби вони усвідомили істину і, можливо – зізнались собі у помилковості певних оцінок подій.
https://tkuma.dp.ua/ua/prosvescheniye/otkrytye-lekciy/44-muzejni-spivrobitniki-vchatsya-pratsyuvati-z-pereselentsyami#sigProIdc73c4263d0