5 березня у Соборній районній раді м. Дніпро відбулися громадські слухання щодо перейменування вулиці Ясної на вулицю родини Зубкових – українських Праведників народів світу. Перейменування відбувається в рамках програми, яка передбачає, що в містах і населених пунктах області з’являться вулиці, названі на честь українських Праведників. І таких прикладів вже більше 10.
Попередньо міська комісія щодо найменування (перейменування) вулиць м. Дніпра за ініціативи Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» і Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» запропонувала Дніпровській міській раді розглянути таку можливість; обрали вулицю Ясна, зокрема, задля того, щоб уникнути дублювання назв вулиць (у Дніпрі одразу дві вулиці носять назву «Ясна»). Крім того, вулиця Ясна знаходиться поряд з тими місцями, де відбувалася страта єврейського населення нацистами у жовтні 1941 року.
Слухання відкрив заступник голови районної ради Володимир Гаркуша; виступили д-р Єгор Врадій, д-р Денис Шаталов, д-р Ігор Щупак. Після обговорення з громадськістю відбулося голосування усіх присутніх та внесення даних в протокол громадських слухань, який потім буде наданий на розгляд відповідним органами місцевого самоврядування.
Історія родини Зубкових
Напередодні Другої світової війни подружжя Зубкових мешкало у Дніпропетровську. Василь Зубков працював візником, а його дружина Марія була домогосподаркою.
Дітей подружжя не мало. Восени 1941 р. до них звернулася сусідка, яка попросила прийняти 9-річну Неллі Гордон (1932 р.н). Після закінчення першого класу вона перебувала на канікулах в Дніпропетровську в родині дідуся, Фруміна Бориса Гершковича, і тітки, Фруміної Розалії Борисівни, які проживали по вул. Дзержинського (нині – вул. В. Вернадського). У зв'язку зі стрімким наближенням німецьких військ до Дніпропетровська, дідусь і тітка вирішили разом евакуюватися. Однак тривалий час тітку не відпускали, тому що вона працювала лікарем у залізничній лікарні. Коли ж тітка отримала такий дозвіл, в місті і на вокзалі панувала паніка. В один із днів їм-таки вдалося потрапити до потягу, однак, через раптове бомбування станції, вагон був пошкоджений і родина не змогла виїхати. На деякий час Нелі з дідусем і тіткою оселилися в квартирі родичів по вул. Короленка, 25, які евакуювалися раніше.
Увечері 11 жовтня 1941 р. вони дізналися, що наступного дня повинні з’явитися з речами і продуктами до певного місця збору. На вулицях був розклеєний наказ військового командування про збір євреїв. Від нинішнього Центрального універмагу колона людей, у тому числі, і Нелі з родиною, рушила до місця розстрілу . Дівчинка врятувалася дивом:
У момент розстрілу, очевидно, дідусь закрив мене від куль своїм тілом і штовхнув до яру. Прокинулась я від холоду і тяжкості, яка на мене навалилася. Я почала пробиратися між трупами і крізь невеликий шар землі виповзла на поверхню. Коли я досягла краю яру, то раптом почула окрик: «Встань!». Переді мною стояв німецький офіцер. […] Я була вся в бруді та крові. Мене знобило, я плакала і казала, що я приїхала з Донбасу в гості, що я росіянка, що я потрапила випадково з людьми, до яких я приїхала в гості. В принципі, я була мало схожа на єврейських дівчаток. Офіцер став мене уважно розглядати.
Потім він підвів мене до купи речей, взяв звідти велику клітчасту хустку і накинув на мене. Крім того, він всунув в мої руки буханку хліба. Після цього офіцер провів мене через оточення поліцаїв. Я опинилася на пустирі й не знала, куди йти. У цей час повз мене проходив один з поліцаїв, і я звернулася до нього з питанням. Поліцай досить злобно відповів: «Не розмовляй багато, йди за мною». Я ледь встигала за ним, і через деякий проміжок часу він зник з поля зору. Тримаючись того ж шляху, яким ми йшли на розстріл, перемагаючи запаморочення і нудоту, я повернулася до того ж двору по вул. Короленка. Наша квартира була зачинена, і я постукала до сусідки – тітки Насті, з дітьми якої я грала. Тітка Настя впустила мене і поклала в ліжко. Тільки через тиждень я змогла піднятися .
Хоча у дівчини була нетипова для єврейки зовнішність – пряме каштанове волосся та блакитні очі, – багато хто з сусідів насправді знав її справжнє походження. Втім, Зубкови на це не зважали. Але десь за два місяці поліції стало відомо, що Зубкови переховують єврейську дівчинку. Коли поліцаї прийшли до будинку, Марія намагалася довести, що Неллі є їхньою родичкою, проте дівчинку все ж забрали до в’язниці. Там вона просиділа два місяці, аж поки Василь Зубков зміг-таки роздобути потрібні документи. Вже після завершення розслідування Зубкови офіційно вдочерили дівчинку .
Про те, що українська родина врятувала Неллі, у березні 1945 р. дізналася її двоюрідна сестра Маріам, яка повернулася з евакуації. Телеграмою вона сповістила про це Бориса Гордона, батька дівчини, який через день приїхав до міста за своєю донькою. Утім, теплі відносини між врятованою дівчинкою та Зубковими збереглися на довгі роки.
25 жовтня 1998 року Яд Вашем надав Василю і Марії Зубковим почесне звання «Праведників народів світу».
https://tkuma.dp.ua/ua/2015-02-17-11-50-31/novosti/2379-gromadske-slukhannya-shchodo-perejmenuvannya-vulitsi-dnipra-na-chest-rodini-zubkovikh-pravednikiv-narodiv-svitu#sigProId569e3611a5