Літні студії Інституту "Ткума" та унаочнення історії

16 липня у День проголошення Державного суверенітету України учасники Літніх студій взяли участь у Музейному практикумі, що його підготували співробітники Інституту «Ткума», освітяни та музейники Рівненщини. Важливо, що сам практикум став логічним продовженням лекцій і дискусій попереднього дня, коли інформація і тези, викладені науковцями, набули безпосереднє втілення у локусі міст Волині – знакових для єврейської, української, польської, чеської та загалом європейської історії.

Спершу учасники студій завітали до Здолбунова – «міста цементних тротуарів та красивих квітів», яким він залишився у спогадах одного із його жителів – єврея, що дивом зміг вижити у вогні війни та Голокосту. Нині це районний центр Рівненської області, відомий передусім як важливий залізничний вузол. На початку ж минулого століття місто було відоме ще й заводом, який виробляв найкращі зразки цементу. Здолбунів, на відміну від більшості невеликих за кількістю жителів населених пунктів регіону не був класичним містечком-штелом. Жодна з етнічних та релігійних спільнот (українців, поляків, євреїв, чехів, німців та росіян) не мали кількісної переваги. Завдяки дослідженню д-ра Петра Долганова, присвяченому життю і смерті у Здолбунові, ми тепер набагато краще уявляємо специфіку Голокосту у Західній Волині, а також палітру надзвичайно драматичних подій та пошуків шляхів для виживання за умов нацистської окупації. Варто відзначити, що дослідження стало основою для оновлення музейної експозиції місцевого краєзнавчого музею – сучасної та надзвичайно цікавої культурницької установи, якій можуть позаздрити значно більші за кількістю жителів міста. Як часто це буває, ми дивимось на успішну інституцію, а за нею праця конкретних людей чи людини. У даному випадку йдеться про Олега Тищенка, на жаль нині покійного, уродженця Здолбунова, який у буквальному сенсі вдихнув життя і сенси у будівлю по вул. Фабричній, 9, що тривалий час асоціювалося винятково із болем. Тут почергово розташовувався пункт імперського жандармського управління, відділення польської поліції, згодом управління НКВС. У 1941-1944 рр. його спільно використовували німецька фельджандармерія і місцева допоміжна поліція. По вигнанню нацистів –розташувалося управління радянської держбезпеки тощо. Нині справу О. Тищенка продовжує його колега та, певною мірою, учень Олександр Чижевський.

У підвалах будівлі під тиньком збереглися вишкрябані в’язнями різних тоталітарних режимів надписи, звернення та імена. Для багатьох з них будівля на вул. Фабричній була лише початком поневірянь, для когось – місцем прощання, адже на подвір’ї будівлі, а також безпосередньо у самих підвалах відбувалися страти.

Зовсім поруч зі Здолбуновим розташований Острог – старовинне українське місто, невіддільна частина національної пам’яті. Думаю не варто перераховувати усі чесноти родини князів Острозьких та їхній вплив на життя українських земель у XVI-XVII століттях. Утім, хотілося б звернути увагу на Острог як місто перетину різних культурних складників – української, польської, татарської, єврейської та російської. Остання наприкінці ХІХ надзвичайно настійливо прагнула вписати себе у місцевий культурний ландшафт шляхом творення наративу про місто князя Острозького – «ревного захисника православ’я». Іманентною характеристикою російського імперіалізму є не лише звеличення імперії, але й насадження ксенофобського ставлення до всього, що випадає за межі його експансіоністських уявлень. Саме тому, а також через Голокост та десятиліття радянського затирання пам’яті про Острог як полікультурне місто, інші неімперські версії минулого були, здавалось би, назавжди поховані. Проте, як і у випадку Здолбунова, Острогу пощастило знайти небайдужу Людину. Завдяки зусиллям місцевого підприємця Григорія Аршинова було відновлено старовинний єврейський цвинтар, розпочалися консерваційні та відновлювальні роботи у місцевій синагозі – класичному прикладі ренесансної архітектури, встановлені пам’ятні знаки на місцях масового убивства євреїв в околицях Острога тощо. Про роль цієї людини, яка передчасно пішла з земного життя у 2020 р., матеріальну та, що важливіше, моральну спадщину її добрих справ надзвичайно тепло написав багаторічний партнер Інституту «Ткума» професор Йоханан Петровський-Штерн. Радимо до прочитання.

Ну а культурологічні екскурси учасників Літніх студій продовжилися наступного дня, 17 липня, вже у Рівному. Разом із завідувачкою краєзнавчого відділу Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки Оленою Гумінською вони змогли наочно побачити рештки єврейського життя міста та відтворити ландшафт буття Зузани Ґінчанки – обдарованої поетеси, значний період життя якої був пов'язаний саме з Рівним. Тут у місті її бабусі й дідуся, її власних дитинства та юності Зузану застала Друга світова війна. На жаль, подібно до багатьох жителів Рівного поетеса не побачила її завершення, адже стала однієї із жертв Голокосту у 1944 р.

Логічним завершенням Студій була педагогічна майстерня, де вчителі й методисти не лише презентували досягнення своїх учнів та власні напрацювання, але й могли у режимі прямого діалогу відрефлексувати питання викладання складних сторінок української історії. Жваве обговорення викликала програма «Історія Голокосту» курсу за вибором для учнів 10-11 класу, розробленого Ігорем Щупаком та В’ячеславом Майорським. До речі, Інститут «Ткума» як завжди готовий надати партнерську допомогу тим творчим вчителям та навчальним закладам, які бажають запропонувати цей курс своїм учням.

Щиро дякуємо Захисникам та Захисницям України, завдяки яким ми мали можливість провести цей непересічний семінар. Окрема вдячність усім учасникам Літніх студій та сподіваємось, що за рік Студії знову об’єднають однодумців.