Ми пишаємось, що в Україні відсутній державний антисемітизм. Це дуже добре, але це не привід для хи зування, а норма кожної цивілізованої країни, де однаково ставляться до всіх своїх громадян, незалежно від їх на ціонального походження.

Біда навіть не в тому, що існу ють прояви антисемітизму, вони існують і в інших країнах. Біда в тому, що держава не бореться з ними, не вживає силу закону, вважаючи їх дрібницями на фоні загальної міжнаціональної злагоди.

Така позиція привела до того, що деякі, як вони себе називають, «патріоти» стали плутати демократію із вседозволеністю, вважаючи, що їхні антизаконні дії можна оголосити проявом саме демократії і правом на свободу слова, а бездіяльність органів влади вважають мовчазною підтрим кою своїх злочинних дій.

Як може бути, щоб у країні, яка оголосила курс на демократизацію суспільства, яка намагається інтегруватися в європейську цивілізацію, яка оголосила Україну – країною всіх на родів, що живуть на її теренах, вільно розповсюджуються газети, які постій но ображають єврейський народ і од ночасно паплюжать честь нашої країни?

В Києві, на Майдані Незалежності (!) вільно продаються десятки книг антисемітського і фашистського гатунку. В Києві діє Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП), яка обрала антисемітизм одним з методів виховання своїх студентів. Академія видає газету, жур нал і десятки книжок, в яких брехли во тлумачаться (або ж вигадуються) факти єврейської історії. В усіх бідах вони звинувачують євреїв, не довівши цю образу документально, і жодного разу не відзначивши великого внеску нашого народу в українську і світову культуру, науку, мистецтво тощо.

Такі ж погляди пропагують не тільки інші газети, а й окремі вчені і навіть народні депутати, яких, на жаль, не засудив ні депутатський корпус, ні українська громадськість. Протести ж єврейських організацій не доходять до широкого загалу країни.

До антисемітських статей в га зетах, які вже неодноразово безрезуль татно називались, слід додати і такі дії, як порушення єврейських кладовищ, напади на синагоги, вживанім образливого для євреїв слова «жид», анти семітські надписи на будинках, неод норазове знущання над пам'ятником жертвам Бабиного Яру «Мінора». За лишився без відповіді і без належної оцінки так званий «лист ста» на адре су самих високих урядовців країни, в якому знов євреї звинувачуються в усіх негараздах країни і де постійно називаються прізвища «злочинців», «в руках яких знаходиться влада». До речі, вина цих людей жодного разу не доводиться, всі вони знаходяться і пра цюють в Україні, а не втекли за її межі, як деякі інші.

Безкарність цих дій призвела до більших злочинів: неодноразового побиття євреїв, які одягнені в релігійний одяг. Вершиною таких злодіянь стало побиття в неділю, 28 серпня ц.р., в самому центрі Києва, релігійного учня Мордехая Моложенова, якого сім молодчиків били ногами і пляшками від пива. М. Моложенов знаходиться в лікарні в стані коми, йому зроблена опе рація на мозку, звідки вилучена гемато ма. Лікарі не впевнені в його одужанні. Випадків безкарного антисемітизму не тільки з боку відвертих хуліганів, а й представників інтелігенції (саме так!) вистачає, і ми можемо це підтвердити наявними матеріалами.

Ми не зводимо нашу заяву до цього конкретного злодіяння, яким би воно не було трагічним. Ми ставимо запитання ширше: до яких пір євреї України будуть чути безпідставні заяви і звинувачення в свою адресу, які ображають їхню гідність і розпалюють міжнаціональну ворожнечу? До яких пір всі випадки антисемітизму будуть залишатись безкарними, або тлумачи тись як дрібні хуліганські дії? До яких пір буде паплюжитись честь нашої Ук­ раїни, імідж якої від таких дій тільки погіршується і може привести до певної ізоляції в світі?

Може, саме цього хочуть «патріоти», а євреї, як часто це вже було в історії, тільки знаряддя для досягнен ня цілі? Невже 1 мли. 700 тис. євреїв України, загиблих в роки фашистської окупації України, – це замало?

Коли маленький Ізраїль, в якому тероризм став майже нормою життя, звертався до великих країн світу про можливе поширення цього злодіяння на весь світ, ці країни дипломатичне мовчали. Мовчали до тих пір, поки ви бухи не прозвучали в НьюИорку, Лон доні, Москві, Мадриді, інших містах світу. Лише після цього була оголо шена світова війна тероризму. Треба, щоб Україна зробила висновки з цього і не допустила поширення ненависті в своїй країні. Надто дорого вона всім нам дісталась.

Ми просимо Президента Украї ни В. Ющенка, як гаранта Конституції, звернути увагу на стан міжнаціональ них відносин в країні і покласти край проявам антисемітизму, а також ксе нофобії та шовінізму по відношенню до представників інших національнос тей. І це треба зробити, поки полум'я ненависті і зла не розгорілось ширше. На це ми і сподіваємось.

Ілля Левітас, Президент Єврейської Ради України,